Довіреність - документ виданий однією особою іншій для представництва її інтересів перед третьою особою. Нотаріус здійснює посвідчення довіреностей виданих фізичними і юридичним особам, складених на ім'я одного чи декількох представників , з чітким визначенням правових дій, які їм належить учинити. Складена довіреність, а також її скасування реєструється у Єдиному реєстрі довіреностей.
Нотаріус не посвідчує довіреність на юридичні дії, які згідно з законодавством може вчинити лише особисто довіритель.
Текст довіреності має обов'язково містити прізвища імена по батькові осіб довірителів і осіб, на ім'я котрих складається довіреність, їх фізичну і юридичну адреси, а за необхідності - і їх посади . Якщо довіреність складається на ім'я адвокатів, то в документі має бути зазначений їх статус, а якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання, то має бути зазначене його членство у ньому. Також кожна довіреність повинна містити дату її видачі , за відсутності якої ,вона буде визнана нікчемною.
Довіреність є документом тимчасової дії. Як правило строк дії довіреності зазначається при її укладанні. Якщо строк дії не зазначено , то довіреність вважається дійсною протягом року з дня її укладання. Згідно з законодавством , термін дії довіреності не може бути більшим, ніж три роки.

Необхідні документи для посвідчення довіреностей:
- Паспорт особи
- Ідентифікаційний номер особи
- Інші документи, обумовлені змістом довіреності.

Договір дарування, як і договір купівлі-продажу, спрямований на припинення права власності у дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи з тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій.

Проте дарування містить певні ризики для дарувальника, оскільки після відчуження майна дарувальник втрачає всі права на це майно, що може використовуватися обдаровуваним на шкоду дарувальнику. Класика жанру: була домовленість між сторонами у забезпеченні дарувальнику право довічного проживання в подарованому житлі, але після дарування ці домовленості не дотримувалися, що призводило до затяжних конфліктів та судових спорів

Заповіт - це документ, який являє собою особисте розпорядження особи на випадок її смерті. Право укладати заповіт має лише особа, визнана повністю дієздатною. Заповіт укладається особисто заповідачем, укладання документу через представника не допускається. Заповіт повинен бути складений у письмовій формі, підписаний заповідачем з обов’язковим зазначенням місця і часу складання заповіту.

Якщо заповідач, в результаті певних фізичних вад, хвороби чи за яких-небудь причин не може підписати власний заповіт, то документ може бути підписаний іншою особою. Особа, якій заповідається спадкове майно не має права підписувати заповіт за заповідача.

За проханням заповідача, а також якщо заповідач в результаті певних фізичних вад не може особисто прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається в присутності свідків. Свідки повинні бути повністю цивільно дієздатними. Свідками не мають право бути: нотаріус, особи які не можуть з певних причин прочитати і підписати заповіт, особи якім згідно заповіту заповідається майно, а також близькі родичі таких осіб.

До відкриття спадщини нотаріус, а також особа, що підписала заповіт замість заповідача не мають права розголошувати факт і зміст укладання заповіту, а також скасовувати або змінювати заповіт.

Заповідач не зобов'язаний надавати нотаріусу докази, що підтверджують його право власності на майно, яке він заповідає.

Посвідчений заповіт нотаріус реєструє в Спадковому реєстрі.

Такий вид заповіту є відносно новим і маловідомим, але в певних ситуаціях може бути оптимальним рішенням.
Розглянемо детальніше:
Подружжя може скласти цей заповіт на спільне майно, визначивши спадкоємця, який отримає майно після смерті обох.

Важливі уточнення:
- Тільки подружжя може складати такий заповіт — просто спільне проживання не підходить.
- Спільне майно — це те, що було придбане під час шлюбу, навіть якщо воно оформлене на одного з подружжя. Особисте майно не підпадає під цей заповіт — на нього складається окремий документ.

Особливості:
- Після смерті одного з подружжя другий отримує його частину спільного майна.
- Спадкоємці отримають майно лише після смерті обох подружжя.
- Все майно переходить до другого з подружжя без можливості отримання обов’язкової частки іншими спадкоємцями, навіть якщо такі є.
- Проте продати або подарувати це майно до смерті другого з подружжя неможливо, оскільки після смерті першого нотаріус накладає заборону на відчуження.

Якщо шлюб розривається, заповіт автоматично втрачає чинність, а змінити його можна тільки за життя обох подружжя.
Один із недоліків полягає в тому, що після смерті першого з подружжя змінити спадкоємця вже не можна, що може створити ризики у разі недобросовісної поведінки спадкоємця.
Таким чином, цей тип заповіту може забезпечити стабільність для того з подружжя, хто пережив іншого, але водночас може викликати певні ризики через незмінність спадкоємців.
Кожен випадок унікальний, тому важливо знати про всі можливі варіанти.

Однією з переваг підписання такого договору є гарантія безконфліктного поділу майна. До того ж, розірвати його неможливо потай. Для цього потрібна згода обох сторін.
Другий аргумент - фінансовий: за шлюбним договором ділити майно набагато дешевше, ніж у суді. Кожен, хто змушений ділити майно в суді, вважає, що його ситуація - виняткова, але без шлюбного договору ризикує отримати за нею шаблонне рішення.
В яких ще випадках може знадобитись укладення шлюбного договору:
За допомогою шлюбного договору можна вирішити питання відповідальності подружжя за зобов’язаннями перед кредиторами. Це особливо актуально для тих, хто веде бізнес, використовує кредитні кошти і, наприклад, хоче захистити другого з подружжя від можливих проблем.
При міграції в іншу країну або набуття іншого громадянства в одного з подружжя, укладення шлюбного договору буває необхідним, щоб вирішити колізії в правовому регулюванні.
А ще це юридична культура для планування розподілу майна між майбутніми спадкоємцями.
За законом, будь-яке майно, нажите парою у шлюбі, є спільним і ділиться порівну. Це стосується не тільки автомобілів і нерухомості, а й грошей, меблів у будинку, техніки і взагалі всіх матеріальних благ і майнових прав.

Що ж можна врегулювати шлюбним?

- всі майнові права та обов'язки як подружжя, так і батьків;

- правовий режим майна (цікаво, що сторони можуть передбачити, що майно, набуте у шлюбі не є спільною сумісною власністю);

- порядок поділу майна у разі розлучення;
- порядок користування рухомим майном, житлом;

- права на утримання;
- порядок відповідальності за своїми зобов'язаннями (боргові, кредитні зобов'язання) в межах свого особистого майна.

Що не регулюється шлюбним договором:
- особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми;
- договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
- за таким договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Укласти договір можна як до реєстрації шлюбу, так і після в будь-який момент. У першому випадку угода набуде чинності тільки з дня, коли РАЦС зареєструє стосунки.

Подружжя має право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

До таких договорів відносяться:
- Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Такий договір може бути укладений без виділу цієї частки.
- Договір про поділ нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна зі складу усього майна подружжя
- Договір подружжя про надання утримання одному з них, у якому визначаються умови, розмір та строки виплати аліментів
- Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.
- Договір про аліменти на дитину.
Усі ці договори підлягають нотаріальному посвідченню.

В межах терміну для прийняття спадщини людина може будь-яким зручним месенджером звернутися до нотаріуса. Він готує проєкти необхідних документів для подальшого оформлення їх за кордоном. За бажанням, проєкти можно підготувати одразу з перекладом на потрібну мову.
Що це за документи? Зазвичай – заява про прийняття спадщини, та, у разі якщо спадкоємець не планує приїзд в Україну ще довгий час, довіреність на представника для оформлення всіх необхідних документів в Україні, пов’язаних з отриманням свідоцтва про право на спадщину.

З цими проєктами документів спадкоємець звертається до:
- найближчої консульської установи України (у цьому разі потрібно обов’язково не забути засвідчити підпис спадкоємця на заяві про реєстрацію довіреності на території України);
або
- будь-якого нотаріуса за кордоном (можливо, знадобиться додаткова легалізація, залежно від країни). Переклади таких документів на українську мову можна зробити вже на території України.

Після цього будь-яким поштовим переказом надсилають цей пакет документів нотаріусу. Для відкриття спадщини на першому етапі достатньо: заяви про прийняття спадщини та належним чином завіреної копії свідоцтва про смерть.
В подальшому нотаріус співпрацює зі спадкоємцем віддалено. Решта документи подаються, оформляються і підписуються за участю уповноваженого клієнтом представника в Україні.